Село Колона-Межова прифронтової Межівскьої громади, Дніпропетровщина. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Сам чоловік також відмовляється покидати село.
"Прикро кидати. У мене всі речі дорогі: комбайни, плазми, пральні машини. Їхати невідомо куди. Скільки людей повиїжджали та назад повернулися. Бо гроші закінчилися, а роботи там немає", — сказав він.
Житель села Колона-Межова Василь. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Місцева жителька Людмила додала: з осені залишилася без роботи, вдома веде господарство.
"Транспорт не їздить до нас з Межової. Раз на тиждень їздить, але так: туди і назад. У кого є машини – працюють, а нам роботи немає. Нема чим добиратися. Викручуємося своїм, як можемо. Господарство є, двоє поросят, качки. Ось так і живемо", — сказала жінка.
Жителька села Людмила. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Інша жителька села Віра також зазначила: хоч і страшно, але на одну пенсію виїждати в евакуацію не хоче.
"Бахкає і вдень, і вночі, ну живемо. А куди? В мене пенсія, так що я далеко не поїду. Нещодавно дрони почались, може місяці три-чотири тому. Вони зрідка, але прилітають. А три дні тому машину хлібну атакували. Дрон. Тепер не знаємо, чи будуть возити хліб", — розповіла вона.
Діти гуляють на майданчику, село Колона-Межова у 10 км від фронту. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
За словами Галини, яка також мешкає у селі, до постійних обстрілів звикли і навіть намагаються садити городи.
Галина розповіла: попри обстріли садять городи. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
"Воно гримить, а ми город садимо. Садили, а воно дрони над нами кружляють. Я ще так помахала рукою, думаю, наші ж, мабуть, хлопці. На початку було якось страшно, а зараз вже звикли. Наче таких сильних обстрілів ще не було, але вночі як спимо, то аж фундамент дрижить в кухні", — сказала Галина.
Жінка додала: живуть, керуючися прислів'ям "Де народився, там і згодився". До села прикіпіли душею, та й до землі тягне.
