Андрій Кущинський у студії Українського радіо. Львів. Суспільне Львів/Маріанна Попович
У 2022 році, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, британець українського походження Андрій Кущинський вирішив повернутися на батьківщину та допомагати землякам чим тільки зможе.
Про це в ефірі Українського радіо.Львів розповів Андрій Кущинський.
За його словами, з України до Британії він виїхав разом з батьками у дуже ранньому віці, йому було три або п’ять років. І все своє свідоме життя жив у Британії.
Української мови його вчила в дитинстві бабуся. А більш свідомо вивчати мову своїх пращурів він вже став під час повномасштабного вторгнення, перебуваючи в Україні.
"Мої перші в житті слова були українською. Дякую за це бабусі. Потім виїхав до Британії. Але коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я вирішив вивчити українську мову досконало. Коли перебуваєш на лінії фронту, то все дуже швидко сприймаєш і запам’ятовуєш. Особливо, коли над головою літають ракети", — говорить він.
Згадує, що коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, він перебував у Британії та працював у кіноіндустрії. Але події в Україні спонукали його змінити своє життя.
"Перший тиждень тих подій я ніби замерз зсередини. Я не міг нічого робити. Я не міг спати. Бачив себе, як я сиджу нічого не роблячи, коли в Україні йде війна. Я не міг з цим жити. Я продав свій автомобіль, купив бус. Приїхав до українців у Лондоні, які збирали гуманітарну допомогу, сказав: "Вантажте, я – поїхав, а далі побачимо що буде", — згадує Андрій.
Юнак не уявляв, що він робитиме далі, як минатиме митні пости, чи пропустять вантаж в Україну і як далеко він зможе заїхати.
"Навіть моїх коштів не вистачило на першу поїздку. Мене виручила подруга, яка в останню секунду вирішила зі мною поїхати", — розповідає волонтер.
На щастя, перша поїздка виявилася вдалою. Згодом було ще багато інших поїздок. Деякі – легші, деякі – важчі. Юнак згуртував навколо себе громадян Британії. І вони вже разом возили гуманітарну допомогу, пікапи для ЗСУ та деякі інші потрібні війську речі.
"Ми возили, возили, возили. Поки гроші не закінчилися", — каже він.
Першу поїздку згадує як цікаву подорож: кожного дня їдеш у невідоме тобі місце, щось везеш, роздаєш.
"Страху не було. Були завдання. Згодом, коли я повернувся в Англію, то згадував, що ж я робив. Страху не було. Навіть коли заїхав аж до лінії бойового зіткнення. Там я почував себе найживішим", — говорить Андрій.
Андрій Кущинський евакуюює тварин. З архіву Андрія Кущинського
Надалі йому вдалося заїхати на Херсонщину. Згадує, що за ними там полювали снайпери та дрони. Каже, коли вперше потрапив під обстріл, то було страшно.
"Було так страшно, що аж серце стало. А після цього такий спокій найшов, наче я у сні перебуваю. Три тижні я перебував під цими обстрілами. Спав по дві години на добу. І нічого не відчував. І тільки коли я виїхав з зони бойових дій, то усвідомив, що то було. Вже перебуваючи у безпеці, я кілька годин проплакав", — каже юнак.
Коли росіяни підірвали Каховську ГЕС, він перебував у селі коло Дніпра.
"Моя колега написала мені: поїдь будь ласка в Херсон, подивися, що там діється, завези корм для тварин. Я поїхав. Дорогою зайшов на OLX та написав оголошення про покупку човна. Коли я приїхав до Херсона, то майже ні в кого човна не було. Тож я був вже готовим до роботи", — розповідає волонтер.
Цим човном він вивозив тварин з зони лиха під обстрілами. Згодом вдалося розжитися ще на три більших човни.
"Ми рятували тварин. Ми пропонували людям допомогу. Але люди відмовлялися виїжджати з тих місць. Тому ми рятували тварин. Вони не вміють попросити допомогу", — говорить Андрій.
Волонтер згадує, як під час евакуації тварин у їхньому човні зламався руль та мотор. Сильна течія понесла їх кудись. Під ними, у воді, були затоплені будинки.
"Паркани, дахи будинків, перевернуті човни під нами. Нам мало не зламало човен. Ми побачили величезний перевернутий корабель. Нам вдалося схопитися за ланцюг і втриматися, поки нас не знайшли інші волонтери. То вже почалася комендантська година. Над нами літали дрони", — розповідає він.
Через це вони спізнилися на пристань. І поки Андрій з друзями рятувалися в човні, російські війська розбомбили пристань, де перебували волонтери.
"Потім росіяни виставили відео та написали: ми розбомбили українських військових. Але ж там не було військових, це були волонтери. І якби через той випадок ми б не спізнилися, то ми б там загинули. Я тоді подумав: це — доля", — згадує юнак.
Батьки та друзі підтримують Андрія у його прагненнях.
"Щоправда вони думають, що Львів – це вже лінія фронту. Кажуть мені: будь обачним, там же можуть стріляти. Вони мені забороняють їхати аж до Львова. І я їм не кажу, що їжджу набагато далі від Львова", — каже він.
Також юнак пише пісні, які сам і виконує. Спочатку пише слова англійською, потім перекладає на українську. Але після однієї з поїздок в Україну, повернувшись в Британію, він склав пісню українською. Каже, що вона сама склалася у нього.
"Після того, як я врятувався, я написав, що я вірю в долю", — говорить Андрій.
І додає, що має в планах повернутися в Україну назавжди.
Читати ще
Збирають дрони та везуть автівки. Волонтер Юрій Танасійчук розповів про допомогу військовим
