15 років Максим пропрацював у поліції. Фото з особистого архіву бійця
"Дружина зателефонувала, коли я був у дорозі, і сказала, що тут ракети. Ніхто не міг повірити, що це почнеться. Я одразу зателефонував шефу і сказав, що повертаюся до України. Шеф каже: "Та навіщо воно тобі? Нехай дружина з сином приїжджають до тебе, ми знайдемо тут роботу, житло, все знайдемо". Але я не зміг себе пересилити, оскільки маю бойовий досвід трохи з часів АТО", — пригадав чоловік.
За словами військового, з Європи добирався дуже важко: всі їхали за кордон, він був єдиним пасажиром у автобусі, яким прямував до України.
"Водій навіть грошей з мене не взяв, довіз до Львова. Далі на поїзді. Родину вивіз, далі шукав підрозділ, куди можна було б піти воювати. Хотів у свій підрозділ, де працював до цього. Працював не просто поліцейським, був командиром взводу спецпідрозділу. Але тоді набору не було. Потім побачив оголошення про добровольчий підрозділ і таким чином потрапив у Нацгвардію. Це було 24 березня", — сказав боєць.
Боєць 31 бригади НГУ Максим. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін
Максим додав, оскільки мав військовий досвід, йому запропонували одразу поїхати в зону бойових дій. За кілька днів чоловік вже обороняв місто Рубіжне, що у Луганській області.
"Заїхали туди вночі. Кажу: "А що так тихо?" А ми приїхали о 3:00 ночі туди. Мені відповіли: "Зараз, через годинку все почнеться". Ну, так. І тоді ми вже зранку зрозуміли, що потрапили в саме пекло. Там, де ми були, там бойовий шлях був: там Мар'їнка, Красногорівка, Авдіївка, Світлодарська дуга. Так, там стрілецькі бої, там… Ну, такого пекла, як там було, тяжко згадати", — пригадав військовий.
Максим додав: за два тижні, що він пробув на Луганщині, дістав важку контузію та двічі труївся парами азоту. За станом здоров'я він уже не міг продовжувати вести бойові дії.
"Біля наших позицій були дві великі бочки з азотом. Поцілили противники в ті бочки. Надихалися ми парів. Постійний кашель, надривний кашель. От як бронхіт. І температура десь під 40 постійно. Багато хлопців, я знаю, досі лікуються, ураження легенів були. І відповідно, коли ти сидиш в окопі і, припустимо, через дорогу в сусідньому будинку росіяни, і постійно чують твій кашель. Ну, і вони теж кашляли. Звичайно, хмара того, що вони підірвали ті бочки, пішла в їхній бік туди", — зазначив чоловік.
За висновком військово-лікарської комісії Максима визнали обмежено придатним. Проте, розповів нацгвардієць, на початку 2024 року активно почали з’являтись мобільно-вогневі групи, куди набирали чоловіків із бойовим досвідом. Не довго роздумуючи, він долучився. Зараз Максим захищає небо Дніпропетровщини від російських безпілотників. У роботі використовує різне озброєння, зокрема, й трофейний кулемет РФ, додав він.
Трофейний кулемет, яким збивають дрони над Дніпром. Суспільне Дніпро
"Це великокаліберний кулемет російського виробництва, кулемет "Корд", трофейний. Коли був Харківський контрнаступ, побратими з нашої бригади тоді дуже багато техніки й озброєння росіян захопили. Привезли цей кулемет, він був у несправному стані — відремонтували. Ну, і поставили на бойове чергування. Зараз захищає небо Дніпра. По них їхньою ж зброєю", — сказав нацгвардієць.
За словами військового, вправно збивати дрони — ціла наука: щоб безпілотник красиво вибухав, як показують по телевізору, або в телеграм-каналах, потрібно влучити в його бойову частину. Для цього військові використовують кілька видів бронебійних боєприпасів. Також не забувають і про власну безпеку.
"Коли триває ракетна небезпека або загроза застосування ударних безпілотників, екіпажі завжди працюють в засобах індивідуального захисту. Тобто, це шолом балістичний, який захищає від уламків, і так далі. Звісно, ліхтарик повинен бути, тому що вночі працюємо, постійно треба підсвічувати маніпуляції руками. Ну, звісно, особистий бронежилет, тому що всяке може бути: при збитті безпілотника уламки, плюс сусіди працюють десь, рикошет і так далі. Коли працюємо, адреналін так зашкалює, що зовсім нічого не чуєш, не відчуваєш", — пояснив боєць.
Кулемет захопили під час Харківського контрнаступу. Суспільне Дніпро
Максим додав: робота важка, бо виходить на чергування доводиться щоночі. Проте чоловік зазначив, що має мотивацію, щоб боротися.
"Взагалі військова служба — нелегка справа. Але мотивує те, що за нашими спинами наші сім'ї, наші міста, сім'ї наших побратимів, які зараз на передньому краї знаходяться, полеглих побратимів сім'ї. Треба продовжувати боротись, не можна здаватись", — сказав нацгвардієць.
Читати ще
“Я його дочекалась, тільки він загинув”. Спогади про нацгвардійця Олександра Химиченка з Кривого Рогу
Читати ще
Нацгвардійцю з Кривого Рогу Сергію Кандибі посмертно присвоїли звання Героя України: спогади дружини та побратимів
Читати ще
“Ходити довелося вчитися наново”. Історія нацгвардійця Владислава
