Вікторія Литвиненко, медсестра військового госпіталю. Суспільне Запоріжжя
До 2022 року Вікторія працювала медсестрою в дитячому відділені, та з початком повномасштабної війни перейшла до військового госпіталю. Жінка поділилася: мріяла пов'язати своє життя з медициною ще з дитинства:
"Я в дитинстві грала в "лікарню". Ну і наполягла мама. Дякую їй, вона, можливо, побачила, що це моє. Я просто взнавала, що треба були співробітники до військового госпіталю. Чому б і ні? У цей момент я не жалкую про те, що я зробила. Я не жалкую, я, можна сказати, пишаюсь собою, що я витримала і витримаю далі", — поділилася Вікторія.
Вікторія Литвиненко у військовому госпіталі. Суспільне Запоріжжя
Разом з Вікторією на зміні ще три медичні сестри, між якими підтримка та взаємоповага:
"Ускладнюється тим, що ми можемо тут бути і дві, і три доби, але якщо, приміром, сьогодні захворів один, завтра я можу захворіти. У нас є взаємовиручка. Іноді навіть, часто завідуючий та старша сестра теж залишаються і на добу, і заміняють тих людей, які захворіли. Я ще ні разу не брала з 2022 року лікарняний".
Вікторія Литвиненко обіймається з колегою. Суспільне Запоріжжя
Працює Вікторія, як і її колеги, у ненормованому графіку — викликати в операційну, аби врятувати життя захисників, можуть посеред ночі:
"Ми намагаємось, приходячи додому, відволікатись емоційно, але це дуже важко. Мене підтримує чоловік. Ми можемо відпочивати вночі, але при будь-якому виклику, ми біжимо в операційну. Організм уже звик до цього, до безсонних ночей. Так, такого адреналіну, скажемо так, що без нього я вже не можу". Хлопці дуже потребують нашої підтримки, як емоційної, так і фізичної. Вони хочуть почути ласкаве слівце від нас, вони тягнуться до нас. Була ситуація: ампутували пораненому хлопцю ногу, а він посміхнувся, сказав, що на одну пару буде менше купляти. Вікторія Литвиненко
Вікторія Литвиненко доглядає за пораненим бійцем. Суспільне Запоріжжя
Від роботи жінка намагається відпочивати вдома — у розмовах з чоловіком чи доглядом за двома собаками й рослинами:
"Ми намагаємось, приходячи додому, відволікатись емоційно, але це дуже важко. Ой, вирощуємо ми капусту, і помідори, і огірки, і картоплю. Я люблю поратись у землі. Тварини мені дають ту позитивну енергію. У мене все негативне йде і у мене з'являються сили", — поділилася Вікторія. “Бувають моменти, коли ось-ось підійде “точка кипіння” у плані фізичного навантаження. Але мрія до нашої перемоги бере своє” Вікторія Литвиненко
Вікторія Литвиненко під час роботи в госпіталі. Суспільне Запоріжжя
Читати ще
“Ми всі розуміли, що не виживемо”: історія медичної сестри, яка рятує життя захисників на Запорізькому напрямку
Читати ще
“Тут ти ніколи не знаєш, що на тебе чекає”: історія медикині 54-ї ОМБр на позивний “Танчик”
