“Перед кінцем світу я помию вікна”, проєкт Тані Бакум. Таня Бакум
У Харків Таня Бакум приїхала початку вересня 2024 року. Каже, що було страшно їхати до міста: за кілька днів до цього російські війська обстріляли Палац спорту, а також Салтівський район.
"Я приїхала в момент, коли в Харкові відчувалася трагедія. Ми перший день ходили по центру. Уже тоді я побачила там руйнування, я їх зафіксувала. Вперше бачила такі руйнування, тому що я жила в Києві, сама я з Переяслава. Таких значних руйнувань я не бачила. Мене це вразило", — говорить мисткиня.
Наступного дня, ми поїхали до Палацу спорту, і в дорозі я почула історію про художницю, яка загинула. Це Вероніка Кожушко — художниця, якій було 18 років. І я почула дуже особисті історії про цю дівчину. Пам’ятаю, що коли я вийшла біля Палацу спорту, почувши ці історії, то просто сіла на землю й заплакала. Мені було дуже складно все це пережити.
У Харкові Таня Бакум з другом-фотографом пробули три дні. На Північній Салтівці мисткиня каже, що відчувала складні почуття.
Таня Бакум на Північній Салтівці у Харкові, вересень 2024 року. Таня Бакум
"Я побачила дитячий садок, який був повністю зруйнований. Я пішла туди фотографувати. І це дуже важко — бачити розкидані дитячі іграшки, перевернуте фортепіано й тільки бетонні опори. На дитячому стадіоні ми побачили вирву. Пам’ятаю, я вийшла з цього дитячого садку й побачила жінку, яка вийшла з під’їзду й поливала квіти біля свого під’їзду. Мене це дуже вразило. Тому люди люблять своє місце, місто, вони не хочуть нікуди їхати, то воно їхнє рідне, але умови, в яких вони живуть, дуже складні. Це складно психологічно прийняти, але вони намагаються піклуватися про те, що мають — полива квіти на подвір’ї", — розповідає Бакум.
Як Таня Бакум створювала "Перед кінцем світу я помию вікна"
"Я працюю з фотографією, і один із методів друку, який використовую є ціанотипія", — говорить мисткиня.
За її словами, поєднання синього й білого дуже канонічне і сприятливе для ока.
Синє зображення — це саме фотографія, яку я надрукувала за допомогою хімії на тканині. Процес такий, що я наношу хімію на тканину, притискаю це склом, кладу негативи й потім друкую завдяки ультрафіолетовим лампам. Чесно скажу, те величезне простирадло, це дуже великий об'єм, і там треба було велику кількість негативів.
Бакум згадує, що негативів треба було 42.
"І у мене лампи були, хоча і великого формату, — мені надав їх викладач літографії в Познані, він дав мені використати, це теж велика удача, тому що в мене немає таких потужностей, щоб друкувати. І з цими лампами, які я отримала від нього, мені потрібно було вісім разів засвічувати це полотно. Тобто це була монотонна робота — просто перенесення і засвітлення", — пояснює Бакум.
Я спілкувалася з однією кураторкою, і вона сказала, що те, що я роблю, насправді теж про рутину. Тобто це рутинне перенесення, рутинне нанесення хімії — це також про рутину. І я скажу, що своїми роботами я також рутинно працюю з проживанням травми, в якій ми всі перебуваємо, і травми, яка в мене є. Рутина, як на мене, це одне з того, що допомагає психологічно триматися українцям у тій реальності, в якій ми є.
Таня Бакум на Північній Салтівці у Харкові, вересень 2024 року. Таня Бакум
Моє завдання — показати це в Європі. Тому що мені здається, що ці роботи, вони мають ще раз показувати європейцям, що відбувається в Україні. Моє завдання як художниці, одне із завдань, тримати в інформаційному просторі Європи, світу те, що в Україні відбувається війна.
