Волонтери збирали продукти харчування. З особистого архіву Олександра
Чоловік зазначає, окрім допомоги місцевим жителям, у волонтерському центрі збирають допомогу військовим, виготовляють сітки.
"У нас в їдальні збираємо для наших хлопців прилади для миття, гоління і зубні щітки, зубні пасти. Зараз очікуємо от хлопці вже передали сітки для наших військових", — розповідає волонтер.
Олександр каже, сам не завжди може відвозити допомогу, бо має проблеми з ногами.
"Я ходжу в ортезахСпеціальні медичні пристрої, створені для підтримки, корекції, або захисту суглобів та м'язів на двох ногах, бо без них я можу пройти 100 метрів це максимально, весь час на защібках. Якби не ноги я б уже був на передку", — зазначає чоловік.
За словами волонтера, треба попри страх допомагати жителям.
"Не боїться тільки хворий. Я скажу так, якщо ми перестанемо це робити, то не знаю що буде. Людям потрібно допомагати. Страху трішки є, як і у кожної людини, але робимо свою справу. Це моє рідне місце і я не можу виїхати поки таке твориться у моїй країні", — розповів Олександр.
Чоловік розповідає, після повномасштабного вторгнення почав розмовляти не суржиком, а українською мовою. Згодом почав писати вірші.
"Я досі не знаю звідки вони у мене беруться, воно саме приходить мені в голову. Я вірш можу написати за 15-20 хвилин, я читаю у мене аж у самого серце рветься. Надихають люди з якими я спілкуюся, військові наші, коли я з ними поспілкуюсь, але це боляче", — каже чоловік.
Олександр Варицев. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Олександр вже проводив зустрічі з родинами загиблих, дарував свої книжки.
"До мене підійшли дві жінки, а я дарую свої книги сім’ям, дітям військових, загиблих. І вони мені пропонувати гроші не за книги, а за те що я займаюсь волонтерською діяльністю, я сказав що у мене руки відсохнуть, якщо я візьму у них гроші, вони втратили найбільше, що було у них у житті", — згадує волонтер.
Чоловік каже, нині потрібна постійно допомога військовим.
"Я хочу майбутнього щасливого нашим дітям, але потрібно, щоб люди один одного поважали, зараз такий час, що люди починають сваритися один з одним, а навпаки повинні підтримувати. От як ми об’єднали декілька волонтерських рухів, ми дзвонимо кому що потрібно. Ми міняємося, допомагаємо і люди між собою повинні ось так спілкуватися, підтримувати. Не лише між собою, а й військових. Бо без підтримки військовим ми не виграємо", — розповідає він.
Авторка — Антоніна Чуйко
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
