Головний сержант взводу Андрій. З особистого архіву Андрія
Початок бойового шляху
Спочатку Харків, потім з Харкова приїхали, було певне злагодження і поїхали на Донецьк. І в Донецьку два роки й трошки.
Починав я з посади солдата, солдат-помічник гранатометника. Кум у мене був гранатометник. Ми сказали, що ми брати, і нас з'єднали в одне відділення. І так ми постійно разом. Спочатку було, мабуть, навіть трошки весело, тому що ми цього не бачили ніколи.
Перші прильоти… Була навіть ситуація, перша ніч, як ми заїхали, я сидів чергував і чую, щось летить. Але ж тоді, напевно, від недосвідченості пізно почав бігти. Впав зі сходинок, проїхав донизу, дивлюся, як хлопці бігають, метушаться, а прилетіло просто в сусідній дім. Вийшли — він горить. Після того декілька хлопців навіть пішли до психолога.
Добре, що ми пішли з самого початку, і ми, в міру того, як навчалися наші противники, підлаштовувалися до цього всього. Ми знаходили нові якісь методи боротьби, більше адаптувалися до того, що відбувається, до цих обстрілів.
Я почав свій шлях і отримав перше своє звання, молодший сержант. Отримав все-таки я вважаю, мабуть, більше за бойові заслуги.
Андрій (праворуч) разом із кумом. З особистого архіву Андрія
Про оборону Донеччини
Найяскравіше завдання що, мабуть, найбільше запам'яталося: Урожайне, 2024 рік. Це якраз почалися масовані штурми, вже була купа техніки їхньої (російської — ред.) набитої.
Російські окупанти зайшли на окраїни й сховалися в трубі, що між дорогою проходить. В нас було завдання вийти на передній край. Нам дали вогнемет. Ми зайшли туди, і потрібно було наблизитись максимально. В нас все вийшло. Невідомо, чи там є міни, чи немає мін, бо ця територія була під росіянами.
А російські окупанти вже там в метрах 600, тобто вже зовсім недалеко. Ті, що в посадці, навіть ближче були. Ми передаємо, що нам доводиться звідти відходити. Відходимо до лісу, і прилітають в цей момент вже FPV дрони й "Мавік" над нами їхній висить. Тобто вони вже побачили, що ми там. Добре, що ми з собою взяли тоді двох хлопців, які йшли за нами з РЕБом. І в цей момент, знаєте, який би ти не був атеїст, агностик, але, обіймаючи той дуб, під яким я лежав, мабуть, я згадав всі молитви, які я знаю і не знаю.
Андрій поруч зі знищенною технікою РФ. Суспільне Дніпро
Про службу зараз
Ми зараз в мобільній вогневій групі, адаптуємося, навчаємося, намагаємося як можна більше їх (російських дронів — ред.) знищити.
Перевели мене, вже десь в травні буде як рік. В самій мобільній вогневій групі я сім місяців. Спочатку було незрозуміло, потім уже, як навчилися, зрозуміли, як вони літають, їхні маршрути. Відштовхуючись від маршрутів, ми вибирали вже нові позиції.
За одне чергування обстріляли шість дронів. З них чотири змінили звук. Дуже багато їх зараз літає, доводиться багато переїжджати, змінювати позиції. Також для безпеки тих людей, за яких я несу відповідальність.
Андрій поруч з пікап мобільної вогневої групи. Суспільне Дніпро/Олександр Шалдибін
Що мотивує продовжувати службу у Нацгвардії
Військову кар'єру я не планував по життю. Але так вийшло. Національна гвардія – це, мабуть, про силу волі. В Національній гвардії багато дуже мотивованих хлопців.
Особисто мої друзі – це дуже круті хлопці, які дуже мотивовані, і завжди є підтримка. Були певні задачі, і для цього потрібно людям йти туди, де страшно, і де можуть вбити. Але хлопці вольові, хлопці налаштовані на перемогу, і перемога буде за нами.
Як не крути, але війна затягує. Це якби інше життя, інші моменти. Ти звикаєш до цього всього адреналіну, до моменту, коли воно все прилітає. І так, ловлю себе на думці, що тягне назад.
