Акерманська фортеця. Фото: Вікіпедія
Деколонізації зазнала й Білгород-Дністровська фортеця, одна з найбільших і найкраще збережених середньовічних фортець Східної Європи. Вона зведена у 13–15 століттях та має 32 вежі, масивні мури та складну оборонну систему.
У рамках дерусифікації з фортеці прибрали низку російськомовних вказівників та вивісок. Особливу увагу привернула так звана "вежа Пушкіна". Вадим Поздняков зауважив, що ця назва є типовим прийомом російської пропаганди — робити акцент на несуттєвих деталях і видавати їх за щось значуще. Проте, якщо поглянути на ситуацію з історичної перспективи, то факт перебування російського поета на території фортеці лише один день не має жодного значення для її майже 700-річної історії, додав він.
Звідки взялась "вежа Пушкіна"
Історик Андрій Красножон спростував пушкінський міф і пояснив, як насправді з’явилась ця назва. За його словами, вперше вона згадується в архівах на початку 20 століття, коли в Акермані була популярна мода на художню та портретну фотографію. Місцеві фотографи намагалися зробити свої роботи привабливішими для продажу, тому підписували їх вигаданими історичними коментарями. Одна з таких світлин квадратної вежі в південно-західному куті фортеці отримала підпис, що Олександр Пушкін провів тут цілу ніч.
"Насправді ж ця історія є брехнею. Пушкін дійсно відвідував Білгород-Дністровську фортецю під час подорожі Бессарабією в грудні 1821 року, але пробув в ній зовсім недовго. Споруда без опалення, пора року дуже морозна, тож ночівля була неможливою. Після окупації території румунами про царських фотографів ніхто не згадував, тож вигадка про ніч Пушкіна у фортеці закріпилася", — додав історик.
Вежа Акерманської фортеці, яка мала назву на честь російського поета Олександра Пушкіна. Борис Мавлютов/Вікіпедія
Саму табличку, яка офіційно позначала вежу як "пушкінську", встановили всього близько шести років тому. Також Андрій Красножон зауважив, що вона не була історично обґрунтованою, а лише частиною туристичної навігації, тому її демонтаж не є втратою для культурної спадщини.
"Вони просто засмітили фортецю, старий оборонний комплекс 15-18 століть, сучасними, до речі, незаконними табличками з написами, які не мають жодного відношення до історичної спадщини, що підлягає державній охороні. Взагалі, не варто було з самого початку встановлювати ці сучасні таблички на давніх стінах", — зазначив історик.
На запитання, яким же історичним фактом можна було б замінити цю назву, Красножон відповів, що однозначної відповіді немає. Назви веж у різні періоди історії змінювалися, і через брак документальних свідчень встановити їх усі неможливо.
Повернення забутої спадщини
Краєзнавець Олександр Маркевич, своєю чергою, впевнений, що порожнє місце необхідно чимось заповнити, і для цього не треба нічого вигадувати, а достатньо згадати своє.
Він наголошує, що українська історія і культура мають достатньо постатей, які дійсно згадували Акерман у своїх роботах. Наприклад, Леся Українка відвідувала фортецю та описала її в поемі "Подорож до моря". У своїх листах вона згадувала, що фортеця справила на неї гнітюче враження та порівнювала її з велетенським похмурим циліндром.
"Ми нічого нового насправді не приносимо. Ми просто повертаємо своє", — зазначає Маркевич.
Він додав, що важливо згадувати імена таких особистостей, як Іван Нечуй-Левицький, який описав фортецю в повісті "Микола Джеря", чи Адам Міцкевич, котрий згадував її у своїх сонетах.
"Ми б’ємося за ці пластикові таблички, замість того щоб показати, наскільки багатою у нас історія дійсно української культури тут. Що ми не українізуємо, а ми повертаємо просто те, що нам з певних причин забороняли. Ми тепер просто згадуємо і показуємо", — підсумував краєзнавець.
Авторка: Валерія Митько
