Антоній Радомський під час служби у ЗСУ. З архіву Антонія Радомського
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну застало ветерана російсько-української війни Антонія Радомського у селі, де він в той час мешкав. Чоловік кожного дня вставав зранку, щоби погодувати курей. Потім передивлявся новини в інтернеті. Ранок 24 лютого 2022 року приголомшив новиною — Росія бомбить українські міста.
Про це ветеран, який у 2014-2015 роках служив у Третьому батальйоні територіальної оборони та з 2022 — у 45 артилерійській бригаді ЗСУ, Антоній Радомський розповів Суспільному.
"Ми знали, що Росія просто так Україну не відпустить ніколи. Тому наприкінці дев’яностих років було створено товариство "Патріот України", яке готувало молодь до збройного супротиву. Старші львів’яни це пам’ятають, очевидно", — каже Антоній Радомський.
Згадує, що у 2015 році, коли він демобілізовувався, то пообіцяв побратимам повернутися до війська, як тільки виникне потреба. І повернувся 26 лютого 2022 року.
"Я жив на селі, займався сільським господарством, розводив свиней в’єтнамської породи, таких маленьких-чорненьких. Тому 24 лютого я не міг з’явитися до військкомату, бо треба було тих свиней кудись прилаштувати", — говорить він.
Та додає, що мав дві льошкиЛьоха – свиня-самиця та одного кабанчика. Вже коли перебував на війні, обидві льошки окотилися і його мама пороздавала поросяток людям.
"Я о шостій ранку завжди вставав, випускав курей. Свині їли пізніше. Побачив що сталося. Перевірив інформацію. Відразу зідзвонився з колегами. Планував повернутися у наш третій батальйон, тому що ми були резервістами першої черги. Але туди потрапили тільки одиниці. То ж коли я прийшов у військкомат, то мені сказали: є два варіанти – вісімдесятка та сорокп’ятка. Що таке вісімдесятка я знав; знав, що з моїм віком та здоров’ям я не стягну. Тому пішов у сорокп’ятку, в артилерію", — згадує ветеран.
Так він став головним сержантом роти.
Антоній Радомський під час служби у ЗСУ. З архіву Антонія Радомського
У військкоматі Антоній зустрівся зі своїм старшим сином, який теж прийшов мобілізовуватися.
"Він ще у 2014 році просився зі мною на війну, хоча ще був школярем. Я казав: як прийде час, то підемо разом. Так і сталося", — говорить ветеран.
Син пішов мобілізовуватися до 103 бригади тероборони, батько – в артилерію. Згодом вони інколи зустрічалися на лінії бойового зіткнення. Зустрічі були короткими, до пів години. Син досі ще воює та працює на медеваку.
Яворівський полігон
"Перший тиждень на полігоні нами ніхто не займався. Тому я, як головний сержант, організував навчання для свого підрозділу сам. Вчив їх те, що вмію: елементарна тактична підготовка та домедична підготовка. Це відбувалося в казармі, де було місце", — розповідає Антоній.
За ними уважно спостерігали військовослужбовці з інших підрозділів. А згодом почали проситися, щоб і їх вчили.
"Ми погодилися на бартер: я для них проводив заняття з домедичної підготовки, а вони для моїх хлопців тренінги з фінансового та матеріального забезпечення. Але це було дуже коротко, бо ми невдовзі виїхали", — каже він.
13 березня 2022 року російські війська завдали масованого ракетного удару по Яворівському полігону. Підрозділ Антонія виїхав у зону бойових дій за кілька днів до того. Новина про ракетний удар застала їх у дорозі.
"Ми виїхали за два дні до того, але частина нашої бригади ще перебувала у казармі. І саме по них був прильот. Там були люди, яких я особисто дуже добре знав. Ми намагалися щось з’ясувати, але з ними не було зв’язку. Це тривало кілька днів. Ми знали, що був прильот, що були втрати. Пізніше дізнався, що з найближчими все добре. Один побратим контужений. Але він дуже швидко повернувся у стрій", — говорить старший сержант.
Як обманути ворога
На війні Антоній Радомський почав облаштовувати позиції або, простіше кажучи – окопуватися.
"У другу ніч нашого перебування на Запоріжжі нас зібрали й сказали, що на базі нашої бригади формується стрілецький батальйон. Нам не пояснювали деталей. Але була потреба, щоби цей батальйон виїхав наперед і виконував певні завдання. Пізніше виявилося, що ми мали готувати другий та третій ряд оборони. Моїм завданням було допомагати офіцерові, який — "піджак", та дбати про особовий склад. Бо голодний, мокрий і невиспаний боєць – це не боєць", — каже він.
Отож, на місце, де мали зробити нові позиції, старший сержант виїжджав разом з офіцером. І, роблячи основну позицію, збоку робив ще фальшиву.
"Приїхали на переїзд. Мені сказали: тут треба вкопуватися. Я кажу: тут не можна вкопуватися. Ми з офіцером відійшли туди, де мені сказали копати окоп, присіли. Я кажу: Що ти бачиш? Нічого? Тому ми вигадували щось нестандартне", — розповідає Антоній.
На тому місці бійці зробили так званий окоп над землею. Місцеві мешканці активно допомагали його будувати. Фермер дав великі тюки для добрив. Їх засипали глиною, втрамбовували, засипали глиною і клали під нахилом дерево.
"А метрів сто від цього, на полі, викопали траншею глибиною до коліна, щоб її добре було видно з БпЛА. Там зробили гармату з труби, яку пофарбували у зелений колір, та натягнули маскувальну сітку. На іншій позиції порізали пластикову трубу, держаки від лопат стали ніжками. І так стояла фальшива мінометна батарея. Коло дороги поставили вартового. Хтось проїжджає і реагує: якщо хтось стоїть, отже там щось є. Наступного дня два села знали, що там стоїть мінометний розрахунок", — говорить він.
Так само наробили таблички "обережно, міни". Бійці ввечері у полі накопали ямки та горбики. Наступного дня всі місцеві знали, що вздовж дороги заміновано і що з дороги з’їжджати не можна.
Позивний – Вишиванка
У 2014 році, йдучи до війська, Антоній взяв з собою вишиванку. Носив її увесь час під одностроєм. Казав, що вона його захищає від кулі так само, як і бронежилет.
"Вона за рік розповзлася цілком. Тканини не залишилося живої, бо раз на два тижні я її прав. Частіше не виходило. Але вишивка збереглася і дружина перешила мені її на іншу. То ж вона збереглася дотепер. І коли я підбирав позивний, то обрав саме цей – Вишиванка", — каже боєць.
У цій же вишиванці він пішов на війну у 2022 році. Всього ж чоловік має багато вишиванок. Але на війну брав з собою тільки дві.
Антоній Радомський у вишиванці під військовою формою. З архіву Антонія Радомського
Холодець на позиціях
Антоній розповідає, що дуже любить готувати. І, перебуваючи на позиціях, за можливості тішив своїх побратимів смачненьким. Кожного разу, коли його переводили на іншу ділянку, ті, що залишалися, сумували саме за доброю їжею, яку готував військовослужбовець.
"Коли у 2022 з дому питали, що нам надіслати, я казав, що нам все привозять. Інша справа, що привозять задню ногу свині. Що, зазвичай, роблять хлопці? Розібрали, вибрали м'ясо, замаринували шашлики. А потім тиждень макарони й каша без нічого. Що зробив Вишиванка? Розібрав і у нас був і гуляш, і котлети, і відбивні, і холодець. За тиждень приїжджають ті, що привозять продукти та питають: хто вам холодець привіз? Кажу: та ви ж і привезли. Там же була і ратиця, і шкіра – все, що треба для холодцю", — сміється він.
Антоній Радомський під час служби у ЗСУ. З архіву Антонія Радомського
Бойовий червоний "жигуль"
В одному з сіл, де стояв підрозділ, Антоній придбав у місцевого мешканця червоний "жигуль".
"Мені командир каже: "Навіщо тобі той "жигуль"? За два тижні прийдуть два джипи японських, один точно віддам тобі". А мені не треба джипа, та ще й зеленого. Я купив цього "жигуля", сімочку. І нам як переїжджати з місця на місце, то "буханка", ніби військова машина, а не може під гору виїхати, бо сніг, лід. А я своєю сімочкою та з повністю завантаженим причепом з медициною під ту гору тихенько собі виїжджав", — говорить ветеран.
Понад те, тим авто він завозив бійців, які мали відпустки, до вокзалу, їздив у штаб та здійснював інші, не бойові поїздки.
"Їздити ним було безпечно. Бо то ж – "мєсниє" їдуть, не військові", — каже Антоній Радомський.
Цією машиною він приїхав додому з війни.
Антоній Радомський на фоні автомобіля, який придбав у місцевого мешканця. З архіву Антонія Радомського
Зараз ветеран реалізовує свою давню мрію – будує хатинку в горах.
"Перше, що я зробив після демобілізації, — купив стару розвалюшку в горах. Розібрав її. На сьогодні там вже зроблений під’їзд, залитий фундамент, підведено воду з джерела, зроблений каркас стін. Стіни буду робити сам з глиночуки (колене дерево, поставлене на ребро та перемащене глиною, — ред.). Планую цього року зробити двері та вікна. Буду там жити. Заведу собі курочок, свинок та зроблю ставок", — резюмує ветеран.
