Вистава “Саша, винеси сміття!” в укритті Українського театру в Одесі. Юлія Городецька/Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька
Вистава у нас була готова у кінці квітня, але в Одесі театри не працювали. І нам не дозволяли грати. Але ми зробили технічну здачу цієї вистави. Ми запросили наших волонтерів, вони прийшли і подивилися виставу. Наступного дня відбулося те саме. Далі ми просто телефонували, нескінченно ходили до нашої військової адміністрації з проханням: "Дозвольте нам відкрити театр, дозвольте нам грати. У нас є попит, нам треба це робити".
Нас запросили на гастролі до міста Рівне. Ми були готові зіграти навіть прем'єру вистави у Рівному. Але нам пощастило, театри відкрили і прем'єра відбулася в Одесі.
Чи збиралися ви евакуюватися?
З приводу того, чи збиралися ми в евакуацію, ні, не збиралися. Але ми теж не розуміли, що буде далі, як буде це все відбуватися. Я безмежно вдячна моєму колезі — директору-художньому керівнику Івано-Франківського театру Ростиславу Любомировичу Держипільському. Він одразу зателефонував і сказав: "Юлю, якщо що, забираєш акторів, приїжджаєте до нас. Я не знаю, що ми зробимо, якось ми посунемось, якщо буде необхідно, ти май на увазі, ми на вас чекаємо". І це не просто були слова, я знаю, що він був готовий це зробити.
Восени 2022 року франківці запросили нас до себе, ми якраз привезли виставу "Саша, винеси сміття" та виставу, яку поставив актор, режисер Івано-Франківського театру Олексій Гнатковський. Зараз вся Україна знає цього неймовірного актора після фільму "Довбуш". Ми відвезли ці дві вистави безкоштовно, жодної копійки вони не взяли з нас за оренду.
Окрім того, Ростислав Любомирович домовився зі своїми колегами з Франківської області, для наших акторів зробили два дні в Буковелі абсолютно безкоштовно. Після всієї напруги, яка відбулася в Одесі, це був такий ковток свіжого повітря, це було дуже важливо.
Юлія Пивоварова, директорка-художня керівниця Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. Василька. Суспільне Одеса
Якщо говорити про репертуар театру, чи довелося підлаштовувати його під сучасні реалії?
Ми підлаштували його під сучасні реалії починаючи з 2018 року. Коли я йшла на конкурс директора-художнього керівника, це було все повністю прописано в моїй програмі. Коли я очолила театр, одразу почала втілювати те, що у мене було прописано. Це була, перш за все, робота з сучасними українськими авторами.
Перша людина, яку я запросила на постановку після конкурсу, це був Стас Жирков. На той момент він очолював театр "Золоті ворота". Один з найцікавіших режисерів українських на той момент був. Ввечері ми з ним домовилися про постановку. У той момент у театрі працював Іван Сергійович Уривський, один з найвідоміших українських режисерів.
У Вані, скажімо так, свій погляд на театр, естетський, дуже цікавий, міфологічний. У Жиркова більш соціальний театр. Одеса була трошки шокована, але ще більший шок Одеса отримала у той момент, коли я запросила на постановку Максима Голенка, вистава "Енеїда-21" за п'єсою Віталія Ченського.
Я ризикувала дуже сильно, я це знаю. Врешті-решт саме ця вистава стала переможцем фестивалю "Премія гра". Це такий всеукраїнський театральний "Оскар". Це була сучасна історія переселенців Донецька, енеяд, які шукають свого геспарію. І поки вони шукають свого геспарію, вони зустрічаються з різними верствами населення. Це олігархи, феміністки, патріоти, купа різних людей. Якщо відверто говорити, то позитивних персонажів там майже не було. Люди виходили шоковані.
Коли прийшов головним режисером Максим Голенко, ми навмисно обирали саме такі матеріали для постановки. Це було і "Собаче серце", але це було розвінчування оцих радянських міфів. Така сама історія була з виставою "Золоте теля". Це був оригінальний текст, це було українською. І ми теж розвінчували ці всі міфи.
Змінювати напрямок репертуару — ні. Тут нам не було чого робити. Як у нас були сучасні вистави, так і залишаються. Як ми працювали з сучасною драматургією, це може бути українська, зарубіжна, так воно і залишається. Єдине що, ми говорили з психологами, вони сказали, що нам треба додати чогось розважального для того, щоб люди мали можливість виходити з цього стану.
Репетиція вистави в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. Василька. Суспільне Одеса
Які ви відчуваєте емоції як театр, який працює з військовими, і які емоції бачили від них?
Нічого, окрім вдячності і намагання стати перед ними на коліна. У нормальної людини не може бути ніяких інших емоцій. А те, що хлопці приходять, це добре, вони можуть перемкнути себе.
У нас є наш завідувач постановчої частини, Ігор Гершун, він у березні 2022 пішов на фронт. Один з разів, коли він приїхав до Одеси, він прийшов, потрапив на другий акт. Потім телефонує і каже: "Юліє Анатоліївно, я, коли піднявся і почалися оплески, я побачив, у чому я знаходжусь в театрі. Я забув хоча б на ці пів години про війну, я був у театрі, я дивився на сцену". Це найголовніше і найважливіше, що ми можемо зробити для наших хлопців.
Ми всі травмовані, але ті травми, які мають вони, ми зобов'язані розуміти і ставитись до них так, щоб вони мали можливість повертатися до нормального життя. Я розумію, що у нас буде величезна проблема, коли вони будуть повертатися. Можливо на наступний сезон ми спробуємо зробити якийсь імерсивний театр, у якому ми залучимо саме цих хлопців. Тому що якраз через акторську гру, через емоції вони теж зможуть пережити свої травми.
Репетиція вистави в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. Василька. Суспільне Одеса
Коли були дуже складні ситуації в країні, в Одесі, чому ви все це не кинули? Чому залишилися і зробили з цього те, що є зараз?
У мене дитина, їй на той момент було 13 років. Я зробила все, щоб вона була у безпеці. Але я одразу повернулася, тому що для нас театр — це наш дім. Більшу частину часу ми проводимо тут. Коли хтось хоче йти до театрального вишу, я завжди відговорюю. І кажу єдине: "Якщо ти не зможеш жити без театру, лише у тому випадку ти маєш йти до театру працювати". Тому що якщо ти не будеш 24/ 7 зайнятий театром, це не твоє.
Актори, всі, хто тут є — це теж діти. Вони вірять у те, що я роблю. Вони залежать від того, що я роблю. Я відчуваю відповідальність за них. За мною стоїть величезний колектив, театр з історією. Я завжди думаю, що я можу сказати, що я можу зробити, чого я не можу зробити. Якщо я не буду цього робити, то не буде театру.
Акторка Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. Василька. Суспільне Одеса
За ці три роки ми бачили в Українському театрі вистави і про окупацію, і про війну, також дитячі були вистави. Які б три вистави ви обрали як свої найулюбленіші?
Перш за все, це "Саша, винеси сміття". Далі "1900". Це теж вистава, яка дає можливість просто вимкнути себе і трішки відпочити. Це "Карпатський вестерн". Як на мене, неймовірна робота і сценографія. Ну, і "Скрудж". Це не стосується лише Різдва, це стосується того, що кожна людина має право на відродження. Для мене це важливо.
Репетиція вистави в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. Василька. Суспільне Одеса
Які прем'єри зараз плануються у театрі? Чи плануєте якісь особливі події до дня народження Василя Василька, який буде відзначатися 7 квітня?
20 травня відбудеться прем'єра вистави "Комедія помилок" за Шекспіром. Режисером цієї вистави став наш актор і режисер, вже ветеран нашої сьогоднішньої війни, Роман Іванович Федосєєв.
Паралельно ми працюємо над виставою "Емігранти" за Мрожеком. У нас була вже вистава з такою назвою, це абсолютно інша вистава. Я думаю, що це теж на сьогодні дуже актуально, тому що всі знають, як живуть зараз наші емігранти.
Зараз ми працюємо над величезною роботою, ми займаємося трошки науковою діяльністю щодо історії однієї історичної персоналії, не буду називати хто і що. Зараз домовляємося з авторами. І якщо все буде гаразд, ми вийдемо з унікальною українською прем'єрою саме до сторіччя нашого театру.
Зараз, до дня народження Василька, ми не будемо робити окремо якоїсь події. Ми, як завжди, 7 квітня зберемося з нашим театром, поїдемо на цвинтар, згадаємо його. Ми зробили на його ювілей окрему виставу — "Чашка чорної кави" за п'єсою саме Василька. Зараз ми не можемо ані відновити цю виставу, ані зробити.
Я пообіцяла головну роль у цій виставі нашому актору Костянтину Кириленку, який зараз знов на фронті. Поки Костя не повернеться, ця вистава в театрі не відбудеться. Я дала слово, я буду його тримати. Якщо він повернеться і скаже, що не хоче, тоді я буду мати право щось зробити.
Вистава “Емігранти”. Український театр імені В.Василька
