Юнацькі фото Івана Забавського. Суспільне Харків/Дмитро Гребінник
Сама жінка — з Тавільжанки, де застала початок повномасштабного вторгнення. У селі з першого дня вторгнення перебували російські війська.
Старша сестра Марини загинула через обстріл 26 вересня 2022 року.
Марина Забавська, Пісочин, Харківська область, березень 2025 року. Суспільне Харків/Дмитро Гребінник
"Я була біля неї. Вона жила від мене через два будинки. Вона не встигла заскочити в будинок і впала через поріг, уся закривавлена. І там рани, звісно, страшні", — згадує жінка.
Я вибігла на дорогу, зупинила російський танк і попросила допомоги. Мені пообіцяли, що когось пришлють, але нікого так і не прислали. Через дві з половиною години вона померла. Я її сама одягала, сама мила й вночі через дві доби викопала їй яму у дворі в неї і поховала.
Дворічна, Харківщина, евакуація людей з селища, яке постійно перебувало під обстрілами, 25 вересня 2022 року. Дворічна, Харківщина, евакуація людей з селища, яке постійно перебувало під обстрілами, 25 вересня 2022 року. Фото: Metin Aktas/Getty Images Вона була підтримкою для мене. Вона була старшою сестрою, вона була як матір. У нас різниця 15 років. Я просто розуміла, що я не витримаю.
Після загибелі сестри жінка вирішила вибиратися з окупації у бік підконтрольної Україні території.
До вересня я знаходила десь зв'язок. У нас в Тавільжанці не було ні світла, ні газу, ні інтернету, зовсім нічого не було. І звісно, що син за мене хвилювався, він знав, що я там перебуваю. Ми могли там не так часто, але спілкуватися з сином. Але коли почалися сильні бої, це був вересень 2022 року, зв'язок перервався.
Підбита техніка окупантів на деокупованій Харківщині, 14 вересня 2022 року. Ізюм, підбита техніка окупантів, 14 вересня 2022 року. Фото: Суспільне Харків/В’ячеслав Мавричев
Бої настільки сильні були, що будинок ходором ходив. Стекол не було в будинку. Я ховалася в погребі.
Жінка згадує, іти в бік Дворічної тоді було небезпечно, бо там пролягала сіра зона, тому вона поїхала у протилежний.
І це я 28-го (вересня — ред.) виїхала з дому, 29-го вийшла на зв'язок там у сусідньому селі. Я подзвонила родичам, кажу, що виїхала, а мені кажуть родичі: "А син пішов за тобою".
"Ми з сином на одну добу розминулися. Його навіть приводили додому й кажуть: "Де твоя мама?". А мами немає, бо я виїхала на добу раніше"
У вересні 2022 року Іван Забавський жив у Харкові і працював волонтером — розвозив людям на деокупованих територіях хліб і ліки, розповідає Марина Забавська. Він приїхав у вже на той час деокуповану Дворічну, за п'ять кілометрів від якої розташована Таволжанка, на своїй автівці, завантажений хлібом, і залишив її у знайомих.
Іван Забавський. Instagram
Іван позичив велосипед і сказав: "Я швидко маму заберу і приїду. Ви збирайтесь, я вас теж на Харків вивезу".
"Наприкінці грудня 2022 року я ризикнула поїхати знову в Тавільжанку. Надрукувала фотографії сина і написала текст, що такий-то Забавський Іван вийшов з Дворічної до Тавільжанки, щоб врятувати свою матір. І пропав. Може, якщо хтось знає про нього щось, то ось телефон мій, будь ласка, сповістіть мене", — розказала мати зниклого.
Дитяче фото Івана Забавського. Суспільне Харків/Дмитро Гребінник
Я понаклеювала їх на дерева, на стовпи. Ходила з цієї фотографії і по російських військових, питала, може, вони знають щось. Але ніхто нічого не сказав мені. Потім сусідка, яка жила від мене через 10 будинків, сказала, що бачила, як два російських військових вели сина. Коли син проходив повз її будинку, вона розуміла, що його затримали.
Мати викраденого росіянами волонтера каже, на українському блокпості військові зорієнтували Івана, що він зможе дістатися до її будинку, на шляху немає російських військових.
"Але фактично там були росіяни. Ще пізніше я дізналася, що він навіть до нашого будинку не дійшов, біля залізничного вокзалу його зупинили й затримали російські військові", — говорить жінка.
Мапа аналітичного проєкту, на якій село Тавільжанка на 28 вересня 2022 року позначене як окуповане росіянами. DeepState
Ми з сином буквально на одну добу розминулися. Одна доба. Це так прикро. Його навіть приводили додому (росіяни — ред.) й кажуть: "Де твоя мама?". А мами немає, бо я виїхала на добу раніше. І, розумієте, не було зв’язку. Якщо був би якийсь зв’язок, він би сказав: "Мамо, я їду за тобою".
Марина Забавська із плакатом про поневоленого сина, Пісочин, березень 2025 року. Суспільне Харків/Дмитро Гребінник
Намагаючись знайти сина, жінка поїхала до Росії. Там вона зверталася до російського "Червоного Хреста", російської омбудсменки, та силових структур у Луганську та Білгороді.
"Я також написала лист в Міноборони, отримала від них відповідь, що він затриманий за протидію "СВО" і перебуває на території Росії", — розказала жінка.
Одного разу — це був березень 2023 року — я набрала номер сина, і підняв слухавку якийсь чоловік. Я спитала: "А де Ваня?". — "Затриманий, перебуває у відділенні". — "А де?". Але ніхто нічого не відповів.
За вісім з половиною місяців Марина Забавська через Суми повернулася до України та продовжила пошуки сина — тепер через українські структури.
"Я їжджу і на особисті зустрічі й прошу, щоб сина повернули. Одна відповідь — ми намагаємося, ми працюємо. А вже два з половиною роки син гниє у тюрмі. І я знаю, що в нього проблеми зі станом здоров'я", — каже мати.
Мати викраденого і засудженого в Росії івана Забавського 2,5 роки бореться за його повернення. Суспільне Харків/Дмитро Гребінник
Мати викраденого і засудженого в Росії івана Забавського 2,5 роки бореться за його повернення. Суспільне Харків/Дмитро Гребінник
Про те, що сина судять у Санкт-Петербурзі за "шпигунство", жінка дізналася у липні 2023 року через російських журналістів. У листопаді того ж року мати змогла 25 хвилин поговорити з Іваном телефоном.
Син розповів, що він майже рік в одному одязі був. Розповів, як 10 місяців його били кожен день, по два-три рази. Його ноги були як світлофор. Випробування електрострумом, приниження, допити. Воші заїдали. Дизентерія, антисанітарія. Сніданок не досягав 100 грамів. Обід не досягав 150 грамів. Їжа була гнила, сира, без солі й без цукру. Хліб був черствий.
Фото з суду над Забавським у Росії. Медіазона
Івана Забавського 30 січня 2025 року у Росії засудили до 11 років колонії суворого режиму. Нині, за словами жінки, захисники чекають апеляції.
"Син в останньому слові такі слова сказав російською: "Чи винен я? Винен. У тому, що захищав свою матір, винен", — переказує Марина слова сина.
Кілька слів син сказав українською мовою: "Це моя земля, це мої лани, наша милозвучна мова. Це мова солов’їна, і вона завжди буде співати в моєму серці, чого вам не відняти ніколи і ніяк".
580 українських цивільних нині — під слідством в Росії: що в Координаційному штабі кажуть про звільнення Івана Забавського та інших поневолених
Механізм обміну цивільних поневолених, яким, зокрема, є 29-річний Іван Забавський, у Женевській конвенції не прописаний, бо такі люди не є учасниками бойових дій, розповів Суспільне Харків речник Координаційного штабу з питань поводження з полоненими Петро Яценко.
Якщо це звичайний майстер станції техобслуговування, якого схопили за те, що в нього руки були в мастилі й звинуватили в тому, що він обслуговував українську техніку, то така людина є для нас цивільною поневоленою. Не заручником. Тому що заручництво передбачає висування вимог.
Петро Яценко. Фото: Олександр Сова/Суспільне
За інформацією речника, під час повномасштабного вторгнення з російської неволі вдалося повернути 173 цивільних українців, з них шестеро — ті, котрі перебували там під слідством або були засуджені. Нині в Росії під слідством залишається понад 580 цивільних українців.
Їх утримують у тих же умовах, в яких РФ утримує українських військовополонених, а перемовини щодо звільнення, за словами Яценка, відбуваються складно.
"Ми можемо міняти військовослужбовця Збройних сил РФ на військовослужбовця ЗСУ, але ми не можемо поміняти росіянина, який воював, на цивільного українця, який перебуває в неволі або на тимчасово окупованих територіях. Чому? Тому що це спонукає росіян схопити ще більше наших цивільних, і таким чином це буде ведмежа послуга для всіх тих, хто там перебуває", — роз'яснює речник.
Полонений на Харківщині росіянин. Скриншот з відео Генерал Марсель/Telegram
Тому є інші механізми, над якими Координаційний штаб працює. Це і наші проєкти "Хочу до своїх"переклад з російської: "Хочу к своим" своим» — для колаборантів, засуджених колаборантів, злочинців, зрадників, які підписують згоду на те, щоб їх було відправлено на територію Російської Федерації, і натомість ми зможемо отримати наших цивільних людей, які незаконно перебувають у неволі. Тобто є ще багато різних способів медійного, суспільного, міжнародного тиску на РФ, робота з Міжнародним Комітетом Червоного Хреста.
При цьому, каже Яценко, російське керівництво неохоче забирає своїх прибічників з України.
Петро Яценко. Фото: Олександр Сова/Суспільне
У попередніх обмінах штабу вдавалося повертати з Росії українців, щодо яких там відкрили кримінальне провадження, проте це інколи ускладнює повернення, розповів Петро Яценко.
Так само не є перешкодою для обміну наявність вироку. Для декого навіть це полегшення їхнього становища, тому що їх переводять у звичайні російські колонії, в’язниці, в яких умовах тримання кращі, як це не парадоксально, ніж у тих місцях, де Росія утримує військовополонених.
Харків’янин Ігор Шишко після полону. Костянтин і Влада Ліберови
Тобто всі ці міжнародні закони, усі ці Женевські конвенції, яких Росія має дотримуватися, які вона підписала як правонаступниця СРСР насправді не те що не дотримується, на все це перевернуто з ніг на голову.
Читати ще
“Війна — територія іншого права”: інтерв’ю з харківським адвокатом, який 15 місяців боронить Україну
Читати ще
Викрали з дому під час окупації і присудили 10 років: чи можна повернути з полону засудженого в Росії жителя села Грози
Читати ще
Викрадений росіянами через водолазний костюм: історія полоненого пенсіонера з села під Ізюмом
Читати ще
Пережила допити та погрози у катівні з 16-річною донькою та чоловіком: історія вчительки з Балаклії на Харківщині
