Іван Сварник. Суспільне Львів
За словами завідувачки відділу музею "Тюрма на Лонцького" Вікторії Садової, тоді львівські тюрми були переповнені, в'язнів не встигали обліковувати:
"У стінах камер тіснилися керівники різних осередків, студентських організацій, письменники, поети, художники. Після того як радянська армія відступала і розстріляла в’язнів тут, у тюрмі на Лонцького, Роман Шухевич, який зайшов у Львів у складі легіону "Нахтігаль", опізнав тіло свого брата, який був солістом-тенором".
Як розповів Іван Сварник, часто опізнати тіла було неможливо, адже вони були понівеченими та спотвореними. Родичі загиблих могли опізнати їх за специфічним одягом, вишиванкою чи іншими деталями.
"Їх заводили з різних камер до однієї, відчиняли віконечко до подачі їжі і розстрілювали автоматною чергою або ж кидали гранату", — зазначила завідувачка експозиційно-виставкового відділу музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" Вікторія Садова.
Також у Львові була Замарстинівська тюрма, і львівською вважалась в’язниця у Золочеві, вона розміщена у замку 17 століття. Німецькі офіцери дозволили туди зайти місцевому населенню.
Тюрма “Бригідки” у Львові. Суспільне Львів
"Німці із Золочева привезли близько 100 євреїв, де були чоловіки, жінки та діти. Їх під дулами автоматів заставляли розкопувати тіла, а потім німці робили фотографії", — розповіла наукова співробітниця музею-заповідника "Золочівський замок" Ольга Стефанишин.
Попри репресії та переслідування люди знаходили спосіб підтримати тих, хто був ув’язнений.
"Люди, які залишалися на волі, не раз сюди приходили, підтримували одні одних, приїжджали на ті суди, домагалися, щоб суди були відкриті, а не закриті", — зазначила Вікторія Садова.
Як розповів Іван Сварник, в’язні, які були арештовані згодом, у 1970-х роках, перетинались у таборах з людьми, які були арештовані на 25 років. Вони, виходячи з в’язниці, залишались переконаними у своїй українській позиції. Зокрема, Левко Лук'яненко, який у стінах тюрми на Лонцького почув свій смертний вирок і чекав його виконання два місяці згодом, став автором акта проголошення незалежності України.
У меморіальному музеї в Стрию, де раніше була в'язниця, закатували близько 1000 людей. Серед них був пластун, член ОУН Петро Савчинський. Чоловік мав успішний бізнес, займався створення лимонадів, його заарештували, коли доньці був рік. З того часу сімʼя не знала його місце перебування.
"Чекала мама, шо, може, повернеться, а для того як повернеться, вона постійно сушила сухарики, постійно мала в мішечках трошки крупи, щоб, як він прийде, він же буде голодний, змучений, йому треба буде підкріпитися", — розповіла донька Петра Савчинського Теодора Савчинська-Латик.
Як розповіла директорка музею пам'яті сталінських репресій, що в Щирці, Стефанія Деревацька, у господарських приміщеннях музею закатували 26 людей, двом вдалося врятуватися. Серед них — Петро Штангрет. Чоловік викопав підземний хід, щоб утекти.
"Професор Дашкевич, покійний, нам розповів таку деталь. Він сидів в таборі з німецьким військовим льотчиком в Казахстані. Той йому розповідав, що він проводив аерофотозйомку Львова у червні 1941 року і він з літака зафіксував плями на території подвір’я тюрми на Лонцького, тобто там були поховані жертви і земля настільки була просочена кров’ю, що це було видно з літака, і плями отих поховань зафіксовано в німецьких розвідувальних документах", — розповів історик Іван Сварник.
Як каже Іван Сварник, відомим було місце страт в урочищі Саліна (тепер — Самбірський район Львівської області).
"У колишні соляні шахти просто вкидали людей, не розстрілюючи, оскільки там велика глибина тої штольні, то люди просто розбивалися від удару об кам’яне дно", — зазначив Іван Сварник.
Арештантів, які тоді сиділи у переповнених тюрмах на Львівщині, переважно арештовували за статтею 54 — контрреволюційні злочини.
