Лідія Ільків у студії Українського Радіо. Львів. Суспільне Львів/Маріанна Попович
24 лютого 2022 року тодішня освітянка, а нині інструкторка відділення рекрутингу та укомплектування Галицько-Франківського об’єднаного районного ТЦК та СП Лідія Ільків зранку пішла на роботу. А вже пообіді стояла в черзі до військкомату, щоби мобілізуватися.
Про це Лідія Ільків розповіла в ефірі Українського радіо.Львів.
"Зранку у нас була нарада. Я її відбула. А вже пообіді прийшла до військкомату, де я стояла на обліку", — каже вона.
Черга була надзвичайно великою. Коли вона ще тільки підходила до воріт, то вже бачила сформовану колону добровольців-новобранців.
"Вже обідньої пори від воріт військкомату відправлялися перші автобуси з людьми, які були готові стати на захист своєї рідної землі", — згадує Лідія Ільків.
Наступного дня вона вбрала свій військовий однострій, який зберігала з 2016 року.
"Я проходила службу у медичній роті Національної гвардії з 2014 до 2016 роки у Бахмуті. Відтоді у мене вдома зберігалася військова форма. А 25 лютого я вийшла з хати, залишила ключі від хати сусідові, щоби він поливав квіти й приїхала у військкомат. Мене просто вихопили з черги та оформили поза чергою", — розповідає вона.
Увечері їй та деяким іншим військовослужбовцям сказали їхати у 80 окрему десантно-штурмову бригаду.
"Ми сіли на громадський транспорт. Приїхали, а там під ворітьми були сотні, а може й тисячі людей. Ми повернулися до військкомату і мені сказали повернутися завтра", — каже жінка.
Жінці запропонували долучитися до 45 окремої артилерійської бригади.
Військовослужбовиця Лідія Ільків . З архіву Лідії Ільків
Шлях на війну Лідії Ільків розпочався ще у 2014 році після революції Гідності.
"Для поїздок на Майдан я використала всі відпустки, які тільки мала: і такі, і власним коштом. У мене тоді були випускні класи. Я повернулася, завершила навчальний рік та у липні вирішила, що йду до війська. І у серпні 2014 року ми у Нових Петрівцях отримували однострій та автомати. Тоді про видачу автомата та про мене було записано у звичайний зошит в клітинку. З автоматом я просиділа кілька годин на траві у вчительському сарафані", — згадує військовослужбовиця.
То ж у 2022 році було зрозуміло, що вона знов долучиться до сил оборони. Понад те, син та брат також долучилися до ЗСУ.
Розповідаючи про свій бойовий шлях з 2022 року і до сьогодні, Лідія Ільків каже, що встигла прослужити у десяти областях України.
"У липні 2023 року я опинилася на Харківщині у Великобурлуцькому районі. Через 10 днів мого перебування там сталося велике НП: шестеро військовослужбовців підірвалися на міні — четверо загинуло, двоє вціліли. Це сталося ввечері. Ми мали їх доставити до стабілізаційного пункту у Великий Бурлуг", — розповідає жінка.
Згадує, поранені бійці були віку її сина.
"І ось я їду з цими чужими синами. Ніч, поле. Один, Андрій, весь обпечений. Його тоді відразу до Німеччини відправили. Та Артур, який відбувся легкими ушкодженнями. Водій слухає музику. І ось ми їдемо цією нічною польовою дорогою. І цей хлопчина каже: "Я таку собі гарну шкіряну куртку замовив. А вона згоріла". А я кажу: "Дитино, ти сьогодні народився", — згадує вона.
І додає, що Артур згодом повернувся у підрозділ.
Військовослужбовиця Лідія Ільків . З архіву Лідії Ільків
Розповідає, що крім поранень на війні бійці хворіли на звичайні хвороби, як і цивільні.
"У когось гарячка, хтось скаржиться на зубний біль. Зубний біль – дуже поширена скарга у військовослужбовців. Стоматологи дуже потрібні. Не секрет, що від стресу зуби болять. Також були варикозні захворювання вен, застудні захворювання, хворі спини. Це все є у війську", — говорить санінструктор.
Про свою службу у медпункті, який розташувався у селі Колодязному на Харківщині, вона навіть написала книжку "Божа милість", яку присвятила своєму загиблому начмеду Ігорю Мельнику.
"Він загинув від влучання високоточної бомби. Вороги знали, що це медпункт", — каже військовослужбовиця. І додає, що книжку писала в укритті у Куп'янську-Вузловому.
Зараз Лідія працює у ТЦК. Перевелася сюди після служби під Покровськом за скеруванням лікарів за станом здоров’я.
"Тепер мої службові обов’язки стосуються вступників до військових вишів. Я, як колишня освітянка, відвідую школи, знайомлюся з колегами національно-патріотичного центру. Мені це близько. Я намагаюся поєднати свій освітянський та армійський досвід. Війна, на жаль, продовжується. Повагу до своєї армії треба формувати ще з дитячих садків", — резюмує інструкторка відділення рекрутингу та укомплектування Галицько-Франківського об’єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Лідія Ільків.
