Оксана Печенюк, перша українська випускниця Королівського коледжу ВМС Великої Британії. Фото з особистого архіву Оксани Печенюк
Оксана Печенюк — перша українська випускниця Королівського коледжу Військово-морських сил Великої Британії, курсантка інституту Військово-морських сил Національного університету "Одеська морська академія". В ефірі "Українського радіо Одеса" вона розвінчала міф, що військова служба не для жінок. Також розповіла про те, як торує шлях у військово-морських силах.
Коли у вас з'явилася мрія присвятити себе службі у військовому флоті?
Ще в одинадцятому класі я зрозуміла, що приєднатися до лав Збройних Сил України — непогана ідея. У мене були сумніви, який саме навчальний заклад обрати: Київ, Львів, Житомир чи Харків.
Потім я розглянула такий навчальний заклад, як Інститут військово-морських сил, який розташований у місті Одеса. І почала порівнювати перспективи розвитку, кафедри, що я можу отримати після випуску, які спеціалізації можу здобути.
Мій вибір впав саме на Інститут військово-морських сил Національного університету "Одеська морська академія". Без вагань я подала лише в один навчальний заклад і вступила з першого разу. Мене прийняли з щирими обіймами, були готові навчати дівчат також.
Після повномасштабного вторгнення мене часто запитують, чи не змінилася думка, так як був час тоді забрати документи і ще подати в цивільні навчальні заклади. У жодному разі. Навпаки, виникли ще більші амбіції, мотивація зросла. Я зрозуміла, що нашій країні потрібні люди, які будуть навчатися, здобувати освіту, які будуть працювати, боротися за нашу державу, не дивлячись на те, жінка ти чи чоловік.
Оксана Печенюк, перша українська випускниця Королівського коледжу ВМС Великої Британії. Фото з особистого архіву Оксани Печенюк
Чому обрали саме морський флот?
Мені подобається саме морська структура. Я не прийшла сюди абсолютно з нульовими знаннями: я маю двох братів, які також працюють у сфері Військово-морських сил. Вони не були причиною, чому я сюди прийшла, але я зрозуміла, що мені подобається ця сфера і я би хотіла розвиватися саме в ній.
Де плануєте служити після випуску?
Це доволі важке питання для кожного із курсантів. Ми не знаємо, що може трапитися з нашою структурою, підрозділами буквально через кілька місяців. Але у нас є свої погляди, де б ми хотіли бути. Чи ти підеш служити до корабельного складу, чи кудись на військово-морську базу, чи це буде щось інше, наприклад. Але саме місце, куди ти підеш, визначити дуже важко.
Ми можемо зрозуміти, яка буде наша перша посада, а далі вже буде все залежати від того, скільки зусиль ти докладаєш до своєї роботи, наскільки хороший ти є фахівець у своїй професії. Далі ти вже будеш керуватися своїми іншими вподобаннями щодо служби і йти за своїм кар'єрним шляхом.
Оксана Печенюк, перша українська випускниця Королівського коледжу ВМС Великої Британії. Фото з особистого архіву Оксани Печенюк
Ви пройшли відбір на навчання в Королівському коледжі ВМС Великої Британії. Скажіть, як вам вдалося перемогти у цьому відборі?
Відбір розпочався із знань англійської мови. І варто зазначити, що я не була найкращим курсантом, який би знав англійську мову. Були інші кандидати. Але були й інші аспекти, як бажання поїхати навчатися за кордон, взяти на себе відповідальність Академрізниці, яку ми закриваємо після приїзду. Це фізична готовність, так як фізичне навантаження в коледжі є одним з найважчих. Це комунікація, це бажання до розвитку, те, ким ти хочеш бути у майбутньому.
З самого початку це був мовний курс з викладачами німецької мови. Потім ми пройшли відбір нашим начальником навчального курсу, командиром. І він вибирав людей саме по таким критеріям, як фізична готовність, моральна стійкість, бажання до нових знань.
Потім ми проходили випробування з британським аташе, яка спілкувалася з нами, визначала наш рівень мови, що саме ми хочемо від навчання, як саме ми бачимо себе в майбутньому, що ми хочемо отримати від коледжу, ким ми себе представляємо зараз на першому навчальному курсі. І це дуже важливо, тому що вона дивилась на нас як на особистість.
Також ми проходили співбесіду з командувачем Військово-морських сил України, який також дивився на нас, чи готові ми як кандидати представити Україну, чи не на низькому ми рівні, чи маємо ми вже попередні знання, які отримували на першому курсі. Наша готовність до служби в майбутньому, як саме ми хочемо винести цей досвід і знання з Британії у свою службу впродовж багатьох наступних років.
З чого складалося ваше навчання у Британії? Що було найціннішим для вас на той момент?
Навчання складалося з трьох важливих аспектів: мовна підготовка, мілітаризація, коли ти стаєш військовим, і маринізація, коли стаєш військовослужбовцем військово-морських сил.
Пройшовши мовний курс, ми одразу перейшли до нашої військової підготовки. Ми проходили курс морського піхотинця, вивчали базові поняття, як виживати в полі, проходили практичне оцінювання в суворих британських умовах, де тобі постійно холодно, ти їси лише сухпайки, у тебе немає кухні смачної, спиш просто неба.
Тебе оцінюють на моральну стійкість, як ти фізично підготовлений, у тебе багато перешкод, багато різних завдань, ти постійно перебуваєш в стресі. Після такої підготовки ми вже починали вивчати морські аспекти. Це навігація, як керувати малими катерами, як керувати звичайним човном на річці. Ми вивчали організацію військово-морських сил, офіцерську військово-морську культуру.
На другому курсі проходили практику на військових кораблях Британії. Мені пощастило потрапити на авіаносець королеви Єлизавети. На той момент це був флагманський корабель Військово-морських сил Британії. На даний момент вони змінили його через бойову готовність.
Практика тривала п'ять тижнів. По її завершенню складали іспит та поверталися до коледжу. Під кінець навчання ми пройшли лідерський курс, який називався "MARL", де ми навчалися затримувати терористичні організації, діяти на воді, працювати зі зброєю, евакуйовувати цивільне населення, доставляти їм гуманітарну допомогу. Ми вчились діяти у бойових умовах, коли тобі холодно, ти знаходишся під пресингом, тобі морально важко, ти фізично втомлений, тобі постійно мало калорій, недостатньо сну, але ти продовжуєш далі працювати, тому що ти офіцер.
Оксана Печенюк, перша українська випускниця Королівського коледжу ВМС Великої Британії. Фото з особистого архіву Оксани Печенюк
Що з бойового досвіду воєнно-морських сил стало б у нагоді для флоту НАТО?
На мою думку, це застосування малих кораблів та катерів, які є швидкими, маневровими, мобільними, у яких невеликий особовий склад, але роботу можуть виконувати значну. Це розвідка, нанесення вогню, транспортування, розмінування і так далі. Важливим аспектом є інноваційне застосування бойових морських дронів. Весь світ спостерігає за нами як щось нове, щось цікаве і дуже-дуже успішне.
У нашій, російсько-українській війні, я зрозуміла, що якщо у людей є знання, вони вміють їх застосовувати, яка би сфера знань це не була. Це ІТ чи інженерія, чи навіть кулінарія. Якщо правильно їх застосувати та дати трішки креативу в свою роботу, ми інноваційні військовослужбовці, ми можемо багато чого нового зробити, досягти нереальних цілей звичайними шляхами.
Саме маленькі кораблі та катери, а також наші бойові рибки виконують дуже-дуже круту роботу, за якою спостерігає весь світ. Ми вже готові, напевно, відмовлятися від своїх величезних кораблів для наслідування досвіду російсько-української війни.
Оксана Печенюк, перша українська випускниця Королівського коледжу ВМС Великої Британії. Фото з особистого архіву Оксани Печенюк
Зараз багатьом дуже важко, не всі можуть впоратися з проблемами, які виникають у різних сферах. Чи є у вас порада щодо того, як долати труднощі в таких обставинах, як зробити так, щоб не опускалися руки?
У першу чергу, це підтримка близьких та друзів. Це уміння підійти до правильної людини, вміти виговоритися та почути правильну пораду. Але не менш важливим є праця над собою, праця над своїм моральним станом, який зараз є дуже хитким у наш інформаційний час. Також це вміння стабілізувати себе, дивись правильні джерела інформації, уміння заспокоїти самого себе.
У будь-яких випадках, щоб не трапилося, треба змушувати себе продовжувати робити те, що ти робиш. Маленька невдача ще не означає, що це повний кінець чи провал. Є така фраза, що успіх — це постійні маленькі невдачі, які ми долаємо і досягаємо вершин.
Опускати руки — це лише шлях слабких, але це не про українців. Ми завжди йдемо до свого через важкий час і ми завжди долаємо будь-які труднощі, які виникають.
