Військовослужбовець Олександр на позивний “Камиш”. Суспільне Одеса
За час служби військовий виконував завдання на різних напрямках бойових зіткнень з російською армією. Зокрема, був на Покровському та Оріхівському напрямках.
"На Оріхівському напрямку ми виконували бойові завдання, стримували ворога. Задачі були різні, у кожного підрозділу своя задача, кожен виконував свою функцію. З Оріхова нас на Покровськ перенаправили", — додав військовослужбовець.
Медичні знання та порятунок побратимів
Медичні знання, яких чоловік навчився під час служби, врятували життя не одному побратиму. Особливо яскраво це проявилося під час однієї з бойових операцій, підкреслив "Камиш".
"Це було на Покровському напрямку. Прилетів міномет, там хлопець був з другої штурмової роти на позивний "Малина". У нього від таза до колін дві ноги розірвало. Він сів біля дерева, дістав турнікети, але вже не міг їх натягнути. Я підбіг до нього, натягнув йому турнікети".
Контакт із росіянином
Під час одного із завдань Олександр опинився у критичній ситуації. Він розповів, що коли група висаджувалася з машини, їх одразу почали обстрілювати. Він біг останнім і бачив, як падають побратими.
"Я біжу і дивлюся, що хлопці просто падають. Падають, ні звуку, нічого просто. І у мене інстинкт самозбереження спрацював. Я викинув рюкзак, ліг, вихопив автомат, наводжу на посадку, дивлюся на ворога, він на мене. Він встиг два рази вистрілити — в плече і в руку. Ну і одразу у відповідь. Ми прийняли бій і розбили ворога", — прокоментував військовий.
"Я прощався з життя"
Були такі випадки, коли чоловік прощався з життям. Він згадав один з них:
"Був прильот міномета, мене відключило. Коли "включився", то не міг зрозуміти, де я знаходжусь. Я просто згадав сторону, у яку повз, і продовжував далі по посадці переміщуватись. По дорозі зустрічав побратимів, яких розбив міномет. Люди просто лежали. Це найстрашніше було. Я прощався з життя".
Чоловік отримав поранення, у його руці повністю зруйнована кістка. Після цього він пройшов сім сеансів психологічної підтримки, поділився нацгвардієць.
"У мене спиця стоїть, кістки немає в руці, вона розтрощена повністю. М'язові волокна просто натягнули, зашили і все. У мене було сім сеансів психолога, погані сни. Снилися бої, я міг уві сні щось змінити, але воно нічого не виходить, і ти різко пробуджуєшся у холодному поту. Зараз воно трохи пройшло, але все одно такі сни проскакують".
"Вона мене чекала"
Після поранення військовий перевівся в Одесу. Зараз він виконує завдання з охорони державних об'єктів.
"Тут трохи легше, спокійніше. Тут мені подобається. Зараз виконуємо завдання з охорони державних об'єктів. Є графік, служба настроєна, зміни. Є час на відпочинок, на особисті потреби", — сказав чоловік.
Олександр має доньку, якій вісім років. За його словами, саме вона мотивувала його не здаватись та вижити за будь-яких умов.
"Вона мене дуже чекає. Ми з нею давно не бачилися. Вона постійно мені пише, дзвонить і каже: "Тату, коли ти приїдеш?". Під час війни для мене це була мотивація, щоб у моєї дитини було майбутнє без війни. Вона мене мотивувала на те, щоб дійти, вижити, повернутися. Вона мене чекала", — зауважив "Камиш".
Наразі всі військовослужбовці Національної гвардії України воюють заради однієї мети — щоб настав мир і всі повернулися додому, резюмував нацгвардієць.
