Поліна. Суспільне Дніпро
"Я з народження там, село – це все для мене. Там друзів немає, нікого немає. Вони також виїхали. Виїхали, приїжджають до нас в гості, попрощалися і все", — каже Сергій.
Раніше родина тримала господарство, через наближення фронту довелося від нього відмовитися, каже мати дітей Наталя.
Наталя. Суспільне Дніпро
У селі постійно чути артилерійські дуелі, мобільного зв’язку майже немає. Розповідає: планів на подальше життя на Закарпатті — немає. Додає: єдине, що зараз важливо, подбати про безпеку сина та доньок.
"Дуже складно… Нічого не хотілося, хотілося, щоб родина, чоловік разом з нами був, а все інше… закінчиться війна, тоді вже буде якось", — каже Наталя.
Чоловік Наталі Олександр зазначає, для дітей перебувати тут — важко психологічно.
"Для дітей — це на психіку (давить — ред.). Ні вийти, ні погуляти на вулиці. А їм розвиватися хочеться. Хай їдуть в безпечне місце", — каже він.
Олександр. Суспільне Дніпро
Також евакуюється на Закарпаття й 46-річна Наталя з 10-річною донькою Женею. Тиждень тому жінка казала кореспондентам Суспільного: виїжджатимуть лише в крайньому разі. Наталя розповідає: останніми днями ситуація загострилася — війська РФ почали інтенсивніше атакували село дронами.
"Я там все життя, майже все життя прожила. 26 років я там. Дуже гучно, зовсім. Кожного дня почали нам "доброго ранку" казати нам, аж хата торохтить. Учора так дрон впав", — розповіла Наталя.
З собою в поїздку Женя хотіла взяти свого кота. Однак, каже, переноски для нього не було — довелось залишити тварину вдома. Дівчинка додає: хвилюється через те, що в селі залишається тато.
"Я його обіймала, цілувала, прощалася з ним. Бо я сумую за ним. Я сказала, що я повернуся до нього. Я не хотіла виїжджати. Це моє село рідне, я там 10 років прожила", — каже дівчинка.
З 3-річною Софією та 6-річним Миколою евакуюється й Тетяна з центру громади — Межової. Звідси до лінії фронту менш як 20 кілометрів. Жінка розповідає: вибухи чули від початку повномасштабного вторгнення, однак зараз вони ближче й частіше.
"Біжить і вуха закриває, сідає. Вуха ось так закриває. Поки що їм так сказали, що їдемо в гості. Аби не травмувати психіку, що виїжджаємо, кидаємо все. Тут залишаємо чоловіка, він тут залишається, а ще є старша дитина, їй 18 років, вона також залишається", — говорить жінка.
Разом з Тетяною село покидає її кума з двома доньками. З собою забирають лише декілька пакетів з одягом та документи. Однак найголовніше, каже жінка, вивозять улюбленця родини — кота Оскара.
"Він хворіє, його тут нікому буде лікувати. І того, що він мій улюблений котик, він тут пропаде сам. Тут в мене тато, тітка, сестра, дядько. Я не хочу їхати, але мати їде і я з нею. Трохи страшно", — каже жителька села Ганна.
З прифронтових громад Синельниківщини з кінця січня евакуювали 150 людей, каже регіональний координатор гуманітарної місії Олексій. Розповідає: вивезли приблизно 90 відсотків родин з дітьми. Для них на Закарпатті облаштували прихисток.
"Вся евакуація проходить спільно з ОВА. Станом на сьогодні примусової евакуації з Синельниківщини не оголошено. Дає сил, коли ти бачиш щасливі посмішки дітей, коли вони в безпеці, коли ти хвилюєшся за них. Так, дійсно, це все сумно і прикро, але ми повинні це робити, щоб врятувати життя", — каже Олексій Пріма.
Прощання родини. Суспільне Дніпро
З прифронтових сіл людей перевозять до транзитного пункту в Павлограді, там їм допомагають з документами для евакуації. Після цього людей доправляють до шелтера в Дніпрі, звідти за декілька днів вони рушать потягом на Закарпаття.
